Чи потрібно реєструвати договір франчайзингу?

 Аналізуючи світову практику розвитку франчайзингу, стає очевидним, що в Україні ми все ще чекаємо врегулювання норм, які в інших країнах вже не актуальні. І, можливо, було б доцільніше переглянути врегулювання франчайзингу в Україні в цілому, покладаючись на досвід більш розвинених у цій сфері країн. Коментарі дає Вікторія Остапчук.

— Яка ситуація із законодавчим врегулюванням франчайзингу в Україні на сьогоднішній день? Чи є позитивні зміни?
— Законодавче регулювання франчайзингу в Україні на сьогоднішній день все ще залишає бажати кращого. Минуло вже 10 років з моменту прийняття нового Цивільного кодексу, якому договором комерційної концесії (як законодавчо визначається договір франчайзингу) була присвячена ціла глава. Зокрема, цей кодекс встановив обов'язкову реєстрацію договорів комерційної концесії. І до цих пір - протягом вже десятиліття - питання реєстрації цього виду договорів залишається каменем спотикання для франчайзерів і франчайзі.
Нагадаю, що договір комерційної концесії згідно ч.2 ст.1118 Цивільного кодексу підлягає обов'язковій державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця (франчайзера). Але повноваження органу щодо реєстрації договору франчайзингу не врегульовані, тому на практиці реєстраційний орган відмовляється реєструвати договори франчайзингу, посилаючись на відсутність приписаного ним порядку такої реєстрації. У свою чергу, відсутність реєстрації тягне за собою неукладеним договір, і відсутність у франчайзера і франчайзі можливості посилатися на такий договір перед третіми особами, у тому числі перед податковим органом.
— Але ринок франшиз все одно існує, яка склалася практика оформлення відносин?
— На сьогоднішній день з даної ситуації виходять двома шляхами: шляхом укладення «пакету» договорів замість одного договору комерційної концесії, і шляхом примусової реєстрації договору через рішення суду. В обох випадках є суттєві ризики. У першому випадку при оформленні низки договорів (ліцензійний, агентський тощо) існує ризик визнання таких угод уявними, оскільки для оформлення таких відносин законодавством передбачено окремий вид договору - комерційної концесії. У другому випадку ризик пов'язаний з суперечливістю судової практики. В одних випадках позови про примусової реєстрації договору комерційної концесії задовольняються. В інших - суди відмовляють у задоволенні таких позовів, аргументуючи це відсутністю законодавчо встановленого порядку такої реєстрації та відсутністю можливості усунення судом прогалин законодавства. Крім того, навіть у разі задоволення позову, можуть виникнути проблеми на стадії його виконання з тієї ж причини - відсутність порядку.
— Проблема широко відома, невже її не намагаються вирішити?
— Ще в травні 2011 року до Верховної Ради було подано законопроект про внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів України щодо договору комерційної концесії. Зокрема, даним законопроектом було запропоновано уповноважити реєструвати договори комерційної концесії орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. На даний момент цим органом є Державна служба інтелектуальної власності. Варто відзначити, що передача цих повноважень Службі є логічною, оскільки одним з головних об'єктів угоди франчайзингу є надання прав на використання прав інтелектуальної власності на торговельні марки, патенти, ноу -хау тощо.
 На даний момент законопроект все ще не прийнятий і очікує другого читання. Не виключено, що його розгляд відбудеться не скоро, враховуючи поточні соціально-політичні проблеми України.
У свою чергу, хочу відзначити, що обов'язкова реєстрація договору франчайзингу в багатьох країнах, в яких франчайзинг існує вже давно, відсутня або була скасована. Серед цих країн Великобританія, Німеччина, Італія, деякі штати США, що не заважає бути цим країнам одними з лідируючих за кількістю угод франчайзингу. Тенденція розвитку ринку франшиз в таких країнах більшою мірою націлена на врегулювання відносин до моменту укладання угоди. Наприклад, законодавство США, Італії, Бельгії, Франції зобов'язує франчайзера надавати певний перелік інформації про франшизу до укладання угоди. Така політика відображає практику розвитку франчайзингу на сьогоднішній день, націлену на захист франчайзі від шахрайств з боку франчайзера.