Вашій театральної компанії в цьому році виповнюється 13 років. Як у Вас з'явилася ідея її створення?
Вона виникла зовсім спонтанно. Чесно кажучи, ми до сих пір не зовсім усвідомлюємо, що перебуваємо в бізнес-просторі. Десять років тому нам самим було складно повірити, що на грунті театрального мистецтва в Україні можна створити приватну компанію. Однак знайшлася людина, яка все ж нас з Анатолієм Хостікоєвим переконала. Як ви помітили, театральна компанія називається дуже "скромно" - "Бенюк і Хостікоєв". (Сміється.)

Але ж таку назву було вибрано неспроста?

Так, ми розраховували на те, що бренд наших театральних імен вже розкручений і це позитивно позначиться на іміджі, а крім того допоможе вирішити певні питання і завдання, які постануть перед нами. Коли ми реєстрували фірму, до нас приєднався Мирослав Гринишин - людина, яка веде всі справи нашої компанії і ось вже більше десяти років крокує разом з нами. Він закінчив театральний інститут за фахом "режисура" і неймовірно добре розбирається в менеджменті. Сьогодні це дуже важливо, адже будь-який артист, який зараз потрапляє в театральне виробництво, мало того, що зобов'язаний бути відмінним актором і сам собі режисером (як не парадоксально), але й повинен займатися розкручуванням свого іміджу. У нашій країні поки немає театральних агентів, як це широко поширено в світі. Тому людина просуває себе сама. Те ж саме стосується і співака - якщо він потрапляє в тандем з хорошим менеджером, то при божому дарі і за хороших обставин, буде успіх.

Від чого залежить успіх твору мистецтва в аудиторії, в тому числі і комерційний?

Ми поставили вже чимало вистав - шість. Всі вони різні за напрямком, але користуються популярністю у глядача. Фактично тут є добре напрацьована база: люди приходять на Хостікоєва і Бенюка. Необхідно, щоб дійство обов'язково сподобалося, адже по одній роботі формується враження про всі наступні постановки - якщо говорити мовою бізнесу - про наш продукт. Плюс самовідданість, яка у нас є, а також небо, зірки - я навіть не знаю, як склалося так, що наші вистави отримали розголос, певний резонанс, у них є свій глядач. Театральне мистецтво має мати хороший фундамент - людей, які завжди будуть тебе підтримувати, - меценатів. Це не спонсори, які потребують в першу чергу віддачі коштів, а зовсім інший формат. Меценатство на просторах українського мистецтва - сьогодні фактично подвиг. Бо набагато легше підтримувати те, що користується популярністю на території всього колишнього Радянського Союзу, - наприклад естраду. Якщо ж братися за локальний проект, це означає, що ти себе добровільно обмежуєш економічно. На щастя, нам знову вдалося зробити хороший спектакль під назвою "Люкс для іноземців". Нам навіть не потрібно розміщувати рекламу на ТБ, радіо і т. д., адже тільки в касі з'являється афіша, квитки відразу ж розкуповуються далеко наперед. Зараз ми вже думаємо про те, який спектакль поставимо наступним - в серпні, хто до нас підключиться і вкладе гроші, щоб прем'єра відбулася і мала резонанс.

Фрагмент інтерв'ю, опублікованого в журналі "Идеи Бизнеса ФРАНЧАЙЗИНГ" 5/2012

Григорій Миколайович, Вас знають як знаменитого танцюриста, хореографа, балетмейстера. Зараз у Вас також є свій бізнес?
Так, я приватний підприємець. Мені належить дві школи танців - у Києві та Броварах. Але наша мережа під брендом Chapkis Dance трохи більша: моя дочка також працює в Італії, у сина є школа в Сан-Франциско.

Як Ви прийшли до рішення відкрити власну танцювальну школу?
Я професійно займаюся танцями 65 років. У 20 років я вже був балетмейстером театру Франка. Танцював 27 років в ансамблі Вірського. Протягом усієї своєї кар'єри я постійно підробляв в Будинках піонерів, вчив людей танцювати. Школі танців Чапкіса вже 5 років. До цього працювали різні студії при різних Палацах культури, Будинках піонерів тощо. Тому викладацький досвід у мене великий, і як тільки з'явилася можливість створити школу, я це зробив. Найперша була відкрита разом з Веронікою Кухтіної на вулиці Прирічній на Оболоні. Зараз я там вже не працюю, у мене своя власна школа, хоча той заклад все ще носить ім'я Чапкіса.

Чи плануєте Ви далі розвивати свою мережу танцювальних шкіл?
Моя дочка запитує: "Тату, скільки тобі років? Коли ти зупинишся?" У мене немає ні вихідних, ні відпустки, я постійно працюю. Якщо навіть вдасться десь пару днів на відпочинок, навколо мене відразу збираються учні, які просять показати-розказати що-небудь. Я зараз затребуваний набагато більше, ніж в 18 років. Беру участь в якості судді на фестивалях, є танцмейстером різних заходів - я провів у цьому році 16 балів в Україні та за кордоном. Продовжую приймати участь в концертах, танцюю, знімаюся в кіно. Мене запрошують на корпоративні вечори. Якщо не враховувати всі ці фактори, то, звичайно, - я хотів би мати 10 шкіл в 10 районах Києва, а також у кожному обласному центрі. Питання полягає в тому, де знайти час і сили на все це.

Фрагмент інтерв'ю, опублікованого в журналі "Идеи Бизнеса ФРАНЧАЙЗИНГ" 4/2011

- Що необхідно змінити в Україні, щоб McDonald's почав розвиватися по франчайзингу?
- Для McDonald's у розвитку по франчайзингу важливі три моменти. Багато в чому модель франчайзингу, яку використовує McDonald's, відрізняється від інших пропозицій на ринку. Ми говоримо, що у нас існує так званий табурет на трьох ніжках. Перша ніжка - це сама компанія. Ще одна - постачальники. І третя ніжка, яка надає стійкості, - наші франчайзі. McDonald's розглядає франчайзинг як партнерство. А для того щоб воно було ефективним, нам необхідна стабільне політичне й економічне середовище.

Повернемося в 2008-й рік. Припустимо, що у нас на той час вже був би франчайзинг, а наші франчайзі взяли б у банках кредити. Ви пам'ятаєте, що банки припинили кредитування, і взагалі на фінансовому ринку спостерігалися складності. А оскільки McDonald's завжди прагне надати підтримку франчайзі, тоді додаткові труднощі відчула б сама компанія.

Другий найважливіший момент - ефективна законодавча база, адже навіть при дуже довіривих відносинах ми повинні укласти з франчайзі договір. Якщо раптом виникне якийсь конфлікт або різниця в поглядах, нам необхідно бути впевненими, що цей контракт буде мати належну юридичну силу. На жаль, зараз в Україні це питання недостатньо врегульоване. І третій момент - необхідно знайти людей, які відповідають критеріям McDonald's. В Україні у багатьох бізнесменів достатньо коштів, і я впевнений, чимало підприємців хотіли б стати нашими франчайзі. Але в першу чергу це повинні бути люди, які розглядають McDonald's як свій основний бізнес і при цьому займають активну соціальну позицію.

Фрагмент інтерв'ю, опублікованого в журналі "Идеи Бизнеса ФРАНЧАЙЗИНГ" 3/2011

Зараз Ви очолюєте партію "УДАР". Розкажіть, які найважливіші реформи у сфері підприємництва Ви плануєте, що хочете змінити?
Реформи у сфері підприємництва життєво необхідні для економіки України. Не секрет, що ведення бізнесу в нас має особливу специфіку в зв'язку з недосконалістю законодавства, через незахищеність бізнесу і довільне застосування владою законів. Саме тому бізнес намагається мати зв'язки у всіх структурах влади і правоохоронних органів. Таким чином, підприємці прагнуть захищати свій бізнес, відстоювати свої інтереси, і це, на жаль, є головною причиною існування різноманітних корупційних схем.

Один зі способів зменшення тиску на бізнес - дерегуляція. Повинен бути реальний нагляд прокуратури за дотриманням законів як підприємцями, так і державою (чиновниками). Зараз же роботу цих органів використовують як інструмент примусу бізнесу до покірності.

Однією з наших "підприємницьких бід" є податок на додану вартість, що висмоктує всі соки з бізнесу. Податок не виконує покладених на нього сподівань ... Для бізнесу та економіки країни найпершим кроком має стати скасування ПДВ, а далі - введення посильного податку з обороту. Крім того, податок на фонд оплати праці повинен бути зменшена, адже чим більше ти платиш, тим менше в тебе бажання показувати реальну зарплату працівника.

Український народ завжди прагнув до чогось маленького, але свого. Це закладено в менталітеті нації, в її генах. Тому є необхідність всіляко заохочувати і розвивати малий і середній бізнес, а не вбивати його, викидаючи мільйони людей на вулиці. Роботу на фабриках і заводах вони не знайдуть. Я впевнений, що такі кроки допоможуть вивести з тіні бізнес і дадуть більше можливостей для його розвитку.

У Вас є досвід спілкування з українським підприємцями. Що їм заважає у веденні бізнесу зараз? Які труднощі є?
Я регулярно зустрічаюся з підприємцями, з представниками малого, середнього та великого бізнесу. Частково на питання я вже відповів. З 2008 року Україна є членом СОТ, але, незважаючи на загальні задекларовані правила, кожна з країн, що входять в цю організацію, в першу чергу економічно захищає свої ринки. До нас це, на жаль, не належить. Нам необхідно навчитися захищати власного товаровиробника. Більша частина експорту нашої країни - це сировина: руда, вугілля, метал. Потрібно терміново вводити пільги з впровадження новітній технологій, стимулювати товаровиробництво, адже якщо не змінити ситуацію, ми станемо сировинними придатком розвинених країн.

Фрагмент інтерв'ю, опублікованого в журналі "Идеи Бизнеса ФРАНЧАЙЗИНГ" 2/2011

Коли до Вас прийшло усвідомлення того, що музика для Вас може бути джерелом доходу?
Для мене "Скрябін" став бізнесом 10 років тому. До цього в групі була така собі девальвація цінностей: ми грали музику, але не розуміли, для чого ми це робимо. Швидше годували власні амбіції. Але після того, як я зустрів своє тридцятиріччя з нульовим бюджетом, з двома вареними яйцями, шматком паски на столі у найманій квартирі і з розбитою машиною під під'їздом, я подивився на себе в дзеркало і зрозумів, що бачу в ньому саме ту людину, яка відповідає за все, що відбувається.

Я ніколи нікого не слухав, що даремно, бо наступав на одні й ті ж граблі по п'ятдесят разів. Але це все відклалося таким багажем знань і досвіду, який за гроші не купиш. Який можна набути лише з часом. І тепер я чітко знаю, що я хочу і що мені потрібно. Я, звичайно, не перетворив групу у виключно метод заробляння грошей, хоча міг: писати пісні на кшталт "Хлопці-олігархі" і множити їх. Але тоді це була б така посередня група, яких безліч зараз існує.

Ми вирішили все ж знаходити консенсус між тим, що потрібно, і тим, що ми хочемо робити. І 70% нашої музики - це все ж музика не для грошей, а заради того, щоб висловити свою позицію. Це я б назвав декларацією того, що ти думаєш. А 30% - це пісні, які доводиться "викидати" в ефір для того, щоб "Скрябін" не забували, щоб його знали. І це, з одного боку добре, а з іншої сторони і не дуже. Адже основна маса людей не знає про твої філософські ідеї: такі пісні не дуже довго живуть в ефірі з тієї причини, що їх вважають неформатними, незважаючи на те, а може бути навіть саме через те, що вони несуть якусь інтелектуальну цінність, якийсь посил в маси. На радіо і на телебаченні приживаються в основному "легкі" пісні танцювального характеру. В Україні вже давно пропала мода на талант, вони зробили якомога примітивніший медіа-ефір, і таким же став і смак слухачів. Вже виросло ціле покоління на цьому примітиві...

Фрагмент інтерв'ю, опублікованого в журналі "Идеи Бизнеса ФРАНЧАЙЗИНГ" 1/2011